вівторок, 3 листопада 2015 р.

Крізь віки над нашим Златокраєм величаво сяє Златоград



(заочна подорож)
Мета: згадати історію рідного міста; прищеплювати почуття любові до рідного краю; поглибити знання з літературного краєзнавства; розвивати творчі здібності школярів;  виховувати почуття патріотизму, любові до рідної землі, захоплення красою свого міста
Обладнання: презентація, виставка книг про Золотоношу, відеозаписи, герб Золотоноші, панно «Чорнобривці в моєму серці».
Вступне слово учителя
    Хто такий патріот? Людина, яка любить Україну, свій народ, рідну землю. У перекладі з грецької це слово означає «земля батьків». Тож, мабуть, любов до Батьківщини починається з любові до батька-матері, своєї школи, рідного міста. А ми любимо своє місто і сьогодні здійнимо заочну подорож Золотим містом.
В Златокраї жито половіє
Носять бджоли золоті меди
Понад жито – шабля Джеджелія
В квіті жита – дух Сковороди
Крізь віки в нас кров козацька грає
На мажорний надихає лад
Крізь віки над нашим Златокраєм
Величаво сяє Златоград.
 Наша подорож розпочинається. Перша зупинка «Легенди нашого міста»
Ведучий 1.       Золотоноша знаходиться у Черкаській області на лівому березі Дніпра. Про походження назви точних даних немає. Є тільки припущення, здогадки та  золоті легенди. Їх об’єднує одне — місто отримало назву від річки Золотоношка, на якій розташоване. Романтична легенда розказує, що колись на дніпровських островах біля Черкас знаходилася козацька січ. Козаки своє військове добро, тобто скарбницю, золото й трофеї зберігали на малодоступних острівцях. Острівці знаходилися в місці впадання невеликої річки в Дніпро. Від цього вона отримала назву Золотоношка.
Ведучий 2. Інша легенда розповідає, що Золотоноша була укріпленим замком князя Вишневецького і місцем збору данини з його володінь. Данина сплачувалася золотою монетою, золотою ношею і водним шляхом перевозилася на правий берег Дніпра в Мошни. Від цього і назва — Золотоноша. Проте, як свідчать писемні згадки, таке твердження історично неправильне, бо Вишневецький прибув на Лівобережжя на початку 30-х років XVII ст., а назва міста з коренем "золот" існувала вже 60 років до того.
 Ведучий 3.            Третя легенда пов'язує назву міста з подіями часів монголо-татарського іга. Татарська флотилія, навантажена золотом, зібраним з підвладного люду, поверталася до Криму. Здійнялась буря, яка погубила човни і скарби. Коли ж стихія вгамувалася, хвилі почали прибивати до берега золоті речі. Сталося це на місці виникнення Золотоноші. Через те, нібито, річку і назвали Золотоношею.
Ведучий 4. Найбільш вірогідна наступна версія. Берег і піщане дно річки мають мінеральні вкраплення – слюду золотавого кольору.  У сонячну погоду річка сяяла, мов золото. З цього слідує, що Золотоноша зобов’язана своєю назвою не скарбам, які знаходилися на дні чи зібрані князем, а золотистим розмивам скромної річки. 
Учениця
Говорять, в нас в літа давноминулі
З’явилось золото в річковому намулі.
То наші вояки, зібравши сили
Тут татарву зі златом потопили.
Воно, з грабіжницьких упавши лодій,
Ото й тепер в ріці немноговодій.
Мовляв, від нього й назва прехороша
У міста нашого Золотоноша

Наступна станція «Документальна»
 Ведучий 1. Історія міста сягає в глибину тисячоліть - перша писемна згадка про Золотоношу припадає на 1576 рік. У своїй духівниці, складеній того року, волинський воєвода князь Богуш Корецький згадує «Золотону, яку звуть Глинщина, у воєводстві Київському розташовану». У цьому документі колишнім власником осади названо князя Богдана Глинського.
Ведучий 2.        Своїм виглядом Золотоноша скидалася на велике село. Передмістя нагадували хутори. Тільки центр, де зосереджувалися повітові установи, набирав міського вигляду. Недарма Золотоношу звали «солом’яним містом». За кількістю будівель із солом’яними та очеретяними покрівлями вона посідала ІІІ місце серед 15 повітових міст Полтавської губернії.
Ведучий 3.       У документах 1616 року Золотоноша згадується як місто, а на карті французького інженера Боплана (40-ві роки XVII ст.) - як укріплене місто.  Воно зберігає пам’ять про багато історичних подій. 1625 року організовується Золотоніська козацька сотня у складі Черкаського полку. Двома роками пізніше городяни отримують право утворити ремісниче братство, що проіснувало   225 років. Приблизно в цей же час Золотоноші дарується Магдебурзьке право і герб — у пурпуровому полі золотий чотирикутний великий хрест із сяйвом.
Ведучий 4.              В часи козаччини в місті знаходилася козацька фортеця, яка містилась на острові, була обнесена валом , мала два підйомні мости, на озброєнні   знаходилися гармати й гаківниці.  1640 року місто захоплює князь Єремія Вишневецький.  Дід Єремії — Михайло Михайлович, свого часу багато зробив для України. А внук ополячився. «Славних прадідів великих правнук препоганий    мучив людей, відсікав голови і саджав на кіл...» 1648 року польську шляхту було вигнано із Золотоноші, а через рік місто стало центром козацької сотні.
Ведучий 5.         1666 року фортеця Золотоноші стає учасником боротьби за незалежність України, разом з іншими містами не хотіла визнавати московського царя.  1680 року місто дуже постраждало від пожежі. У літописі Самовидця сказано: «Золотоноша та інших міст немало вигоріло». Літописець не вказує причини пожежі. Найвірогідніше, це було наслідком нападу татар. 1782 року Золотоноша  Київського намісництва. За останні три сотні років Золотоноша була в підлеглості у Черкас і Переяслава, Києва й Чернігова, потім входила до складу Полтавської губернії. Зараз перебуває у Черкаській області.
Учитель       Містком між минулим і сьогодення є наступна станція «Золотоноша історична»  Перед вами 6 будівель 19 початку 20 століття. Упізнайте цю будівлю і скажіть, що в ній було раніше, що розміщується сьогодні.  
А наша екскурсія продовжується центральною вулицею міста. Станція «Духовність Золотоноші »
 Ведучий 1.        Увагу кожного , хто проїздить центральною вулицею  Золотоноші, привертає величний кам'яний храм, розташований при самій дорозі. Ця архітектурна споруда, збудована на початку 20-го століття, є  найвидатнішою архітектурною пам'яткою міста.  У цьому році храм відсвяткував своє стоп’ятиріччя.  Хоча вік цього храму порівняно невеликий, історія церкви є набагато давнішою.
Ведучий 2. Починалась вона в далекому 1745 році, коли на місці сучасного кам'яного храму був збудований дерев'яний храм Успіння Божої Матері. Збудував його козак з села Домантове, що неподалік Золотоноші. Чи то далося взнаки неякісне будівництво, чи були якісь технічні прорахунки, але цей храм дуже швидко руйнувався.  Тож в 1845 році було збудовано новий дерев'яний        Але і цій церкві теж не судилося довго проіснувати, бо вже в травні 1907 року вона вщент згоріла від пожежі, яка почалася від свічки, випадково залишеної священиком.

Ведучий 3.           В тому ж-таки 1907 році розпочалося будівництво нового, вже кам'яного храму, яке тривало по 1910 рік. Збудований він був у псевдо-візантійському стилі і мав унікальну систему опалення, адже     стіни   мають товщину в 5 цеглин. Успенському собору, побудованому з цегли, судилася набагато щасливіша доля, ніж його дерев'яним попередникам, хоч і його не обминули лихоліття.   
 Ведучий 4.             З 1927 по 1937 рік в Золотоноші були зруйновані всі церкви, але Свято-Успенська вистояла. Хоча дісталося і їй немало лиха: з неї були знесені всі куполи, була зруйнована дзвіниця, знищені дзвони. Згодом в храмі було розміщено військовий склад, в якому окрім військової амуніції зберігали й сіль, яка завдавала шкоди стінам споруди. Сіль була мокра і волога, нею була просякнута вся нижня частина церковного муру. Сіль і зараз виступає на стінах, руйнуючи штукатурку і розпис. В роки німецької окупації церкву відремонтували і в храмі відновилися служіння. З 1942 року вони не припиняються й до цього часу. 
Учитель.             Окрасою землі золотоніської  є  Красногірський монастир.
 Ведучий 1.         За переказами, відлюдне життя в Красногір'ї на місці майбутнього монастиря започаткував чернець із Константинополя приблизно наприкінці XVI — на початку XVII століття. Йому у сні явилась Цариця Небесна, повеліла відправитись на Руську землю та вказала місце майбутнього монастиря в горі біля Золотоноші. Першою обителлю візантійського ченця стала викопана ним самим печера.
Ведучий  2. Невдовзі про монаха стало відомо господарю тієї землі — козаку Івану Шебету-Слюжці, який вирішив перетворити Красну гірку, як називали її місцеві мешканці, в гору Божу — заснувати тут святу обитель. Ця вість невдовзі облетіла навколишні села і до першого поселенця стали приєднуватися бажаючі присвятити своє життя Богу.
Ведучий 3.  1771 року одним із найбільших майстрів архітектури XVIII віку Іваном Григоровичем-Барським було зведено Преображенську церкву Красногірського монастиря. Красногірський собор і до нині є унікальним зразком архітектури українського бароко.
Учитель 
Наше місто Златоград 
Здавна сяє іменами Думитрашка та Ужвій,
 Що не меркнуть із літами    
У оправі золотій
Наступна станція «Гордість землі Золотоніської»
Учитель коротко розповідає про знаменитих людей Золотоніщини, які тут народились або проживали і працювали
Григорій Сковорода мандрівний філософ, поет педагог. Навчався в Києво-Могилянській академії. У 1753- 1759 р працював домашнім учителем у с. Каврай Золотоніського району. Саме тут була написана збірка  поезій «Сад божественних пісень»
     Іван Петрович Котляревський  — український письменник, поет,  зачинатель нової української літератури, громадський діяч.   Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.  З роки працював домашнім учителем на Золотоніщині. Переробив пісню Г.Сковороди «Всякому городу нрав і права» і використав   у п’єсі Наталка Полтавка. Тож перенесемося в українське село на 200 років назад.
Перегляд уривку з п’єси «Наталка Полтавка» (виконання Возним пісні, написаної на Золотоніщині)

    Наталія Ужвій.  Золотими літерами вписала вона назву нашого міста в історію України, бо саме Золотоноша подарувала Україні цю легендарну акторку.  
Волинь, Варшава. Під час 1 світової сім’я переїхала  у Золотоношу. Вчителька 6 років грала у драмгуртку,  гастролювала з аматорською трупою селами. 65 ролей зіграно  у Золотоноші.  
Учителька із Золотоноші, яка стала Іконою українського театру - так нині кажуть про Наталію Ужвій
       Син Золотоніської землі, герой Бородіна — Дмитро Неверовський. «Ніколи не бачив більшої мужності з боку ворога». Так скаже про нашого земляка Дмитра Неверовского маршал наполеонівської армії Йоахім Мюрат. Часто вороги називали його Левом, а для нас його ім'я стало одним із символів мужності і безстрашності.   
      Михайло   Домонтович (справжнє прізвище Злобінцев). Народився в Золотоноші. Математик, викладач, поет, керівник студентського ансамблю бандуристів. З 1909 р вчителював у Золотоніській чоловічій гімназії. Голова Просвіти. Викладач математики. Автор «Самонавчителя» гри на кобзі, «Арихметики» Репресований. Помер на засланні у 1937.
     Олексій Бах, уродженець Золотоноші, засновник і директор Інституту біохімії. На території 5 школи є погруддя відомому біохіміку, а також вулиця, де знаходиться школа, носить його ім’я.
«Літературна Золотоніщина». Таку назву має наступна зупинка.
      Михайло Максимович  родом з хутора Тимківщина, тепер у складі села Богуславець,    український вчений-енциклопедист, історик, філолог, етнограф, ботанік, поет , перший ректор Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Через поганий стан здоров'я пішов 1845 р. у відставку й решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівки Золотоніського повіту, де й помер. 
   Семен Скляренко. Народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці на Черкащині. Навчався в місцевій школі, потім — у Золотоніській гімназії (сьогодні вона носить його ім’я).   Автор відомих історичних романів «Святослав»,                    « Володимир».
    Навроцький Олександр Олександрович  Родом із с. Антипівки Золотоніського повіту —   український громадсько-політичний і культурний діяч, поет і перекладач, член Кирило-Мефодіївського братства.  Навчався в Золотоніському повітовому училищі, Київському університеті.
       Михайло Драй-Хмара   народився в с. Малі Канівці Золотоніського повіту    — український поет, літературознавець, перекладач.   Закінчив школу в Золотоноші, гімназію в Черкасах, Київський університет. Знав 19 мов. У 1933, 35 роках  арешти. На допитах не зламався, не наговорив ні на себе, ні на товаришів. Загинув у квітні 39 року на Колимі.
      Іван Дробний – наш сучасник, член Національної спілки письменників України. Лауреат літературно-публіцистичної премії «Берег надії» ім. Василя Симоненка. «Добро робити треба, допоки день сія», - цей рядок з поезії Івана Дробного став девізом його життя.
       Костянтин Думитрашко – український поет, котрий народився у Золотоноші в сім’ї священника. Вчився в Золотоноші в місцевій народній школі, потім у духовному училищі, семінарії, духовній академії. Після навчання розпочав педагогічну роботу, викладав при духовній академії російську словесність. Протягом 25 років був професором академії, в останні роки життя — бібліотекарем.              
       Значне місце в творчості Думитрашка належить баладам і легендам з життя простого люду, написаних під впливом народних переказів, почутих на Черкащині.
       Початок літературної діяльності поета Золотоноші припадає на 1830-ті роки. Саме записами двох народних пісень ("Ой у полі криниченька", "Ой їздив чумак сім год по Дону") і віршем "Золотоноша" він дебютував як поет.
Учениця читає вірш К.Думитрашка
Маленька та хороша Моя Золотоноша!
Чим Київ кращий од неї? Будинками, церквами?
 Гражданами, панами? Було б з нас церкви й одної,
Хоч єсть їх і чотири,  а дві – найкращі в мирі.

 
Маленька та хороша Моя Золотоноша!
 Чим Київ краще од неї?  Чи торгом, чи базаром
Так не дають же даром і там нічого, а й мої
 Золотоніськії купці,  Що треба, все те мають:
 Сіль, сало, крицю, кремінці,  ще східно уступають!

Маленька та гарненька Золотоноша – ненька!
 Чим Київ од неї гарніш? Дніпром? Так і Дніпро не більш
 Од нашого од ставу, як змірять аж до плаву.
 Дзвіницею? Так і у нас,
 Що тільки дерев’яна. А й наша не погана,
 І дзвін таки гарненький,  чималий, голосненький!

 Так чим же Київ, рад я знать,  гарніш Золотоноші?
 Богатством? Правдоньку сказать,
І в нас, в жидів, є гроші.
 Чи краще панночками? Так цим добром під час,
 Як небо зірочками,  квітчається не раз
 Під теплий день та ясний
 Наш городок прекрасний.
 Ох, ти Золотоноша,
 Яка ж ти прехороша!

Учитель А кому незнайомі душевні рядки романсу:
    «Чорнії брови, карії очі, 
    Темні як нічка,  
    Ясні як день», —
Учні перглядають відео пісні у виконанні українки Христини Соловій та грузина Отара Немсадзе, ще раз переконуються у великому таланті свого земляка, творчість якого відома поза межами України.
 Учитель.  Окрему зупинку ми присвятимо   Михайлу Петровичу Старицькому (народився 2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840 року в селі Кліщинці Золотоніського повіту), якому в цьому році виповнюється 175 років з дня народження, автора історичних романів, комедії «За двома зайцями» та безсмертного творіння – «Виклик». (Розповідь учителя про історію написання вірша «Виклик»  – відомого в народі як пісня «Ніч яка місячна, зоряна, ясная»).
У виконанні учениці звучить пісня «Ніч яка місячна…»  
  «Кобзар у Золотоноші»
  Учитель. Серед цих поважних імен не вистачає імені нашого пророка Тараса Шевченка. Звичайно, нам би дуже хотілося, щоб Кобзар бував у Золотоноші. Дехто говорить, що він, дійсно, проїжджав Золотоношею, інші    збирав тут зразки фольклору. Але ніяких документальних підтверджень того,  що поет тут був за життя немає. І все ж таки Шевченко у Золотоноші є. 
Учениця читає вірш Івана Дробного «Шевченко в Золотоноші» (Бронзовий монолог)
Учитель.     Робимо зупинку у «Меморіальному парку». З якими подіями нашої історії він пов'язаний?  Про які трагічні події розповідають стели та пам’ятники, які тут знаходяться?
 Учитель .    Милують око краєвиди Золотоноші. Останнім часом у місто оновилося: фонтан, алея троянд, алея чорнобривців, метелик щастя, парасольки з чорнобривцями,  вказівник міст. Ще й до того у Золотоноші проходить фестиваль чорнобривців.
 Зупинка «Фестиваль чорнобривців»
 Ведучий 1. День Незалежності України місто Золотоноша  святкує  фестивалем чорнобривців, який є доволі унікальним, адже такий фест проводять лише тут.  Жителі невеличкого містечка одягають українські вишиванки і виходять на парад.   Фестиваль чорнобривців у Золотоноші – єдиний в Україні.   
Ведучий 2.  Він набув статусу Всеукраїнського. Чорнобривець –  національна квітка,    яка символізує долю, красу і витривалість українського народу. 
У перший рік проведення було  сплетено триметровий вінок із живих квітів. Це найбільший вінок, створений в Україні, і його вже внесли до книги рекордів України.

 
Учитель.   Остання зупинка в нашій подорожі  «Шукаючи Європу, ми знайшли Україну»
Ще ніколи Україна не знала такого сплеску патріотизму, такої кількості вишиванок, українських прапорів, розфарбованих синьо-жовтим мостів, парканів. Жаль, що часи, в які це все відбувається, називаються страшним словом війна.   Сьогодні не з книжок    знаємо, за що загинула небесна сотня, як кращі сини нашого народу борються за незалежність. Тому найбільшою мрією для всіх справжніх українців є мир. Віримо, що закінчиться це лихоліття і Золотоноша, як і всі куточки нашої України, зустріне своїх живих і здорових синів з війни.
Кажуть, що патріотизм починається з любові до рідної домівки, школи, міста.
Ми люблю своє місто
Учениця виконує пісню «Місто спить»
Учитель.  Наша екскурсія закінчується на новій площі міста. Дякую за увагу.

Немає коментарів:

Дописати коментар