вівторок, 3 листопада 2015 р.

Запаліть свічку пам’яті



(Реквієм пам'яті жертв голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні)
Мета: Ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; поглибити знання про голодомор, його причини, наслідки; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; сприймати чужу біду, чужий біль, як свої власні; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

 Обладнання: на столі ікони, обрамлені рушником, пшениця у мисці, калина,  5 колосків, перев’язаних чорною стрічкою, свічка,  хлібина, молитвослов;
книжкова виставка «Голод -  33»;
презентація, записи класичної музики, стук метронома,   записи дзвонів, пісень;
фотоматеріали.

Хід заняття
Учитель
      Людина існує в трьох вимірах: майбутнє, яке  самі творимо, сьогодення,  де ми з вами живемо, і минуле, яке повернути і змінити не можна, з нього можна винести лише уроки і пам’ятати, бо пам'ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним…
   Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні    поминальний по жертвах Голодомору 1932-1933 рр. … листопада в день пам’яті кожен свідомий українець запалить на підвіконні свою свічку пам’яті.  Їх ніхто, крім нас,  вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку  для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом .
   Споконвіку кожна українська сім’я старанно працювала на власній  землі, навіть тоді , коли її було небагато. Виховуючи дітей, батьки прищеплювали любов до найсвятішого - до землі. Хліб у хаті був достатком, добробутом і впевненістю у завтрашньому дні. Осінь 1932 року не віщувала великої біди, урожай зібрали непоганий, та в людей  забрали    все до нитки… Забрали хліб у того, хто його виростив. Без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі Європи, в Україні,  зник хліб, і люди залишилися без зернини. Жовтий князь голод і його вірна супутниця смерть забрали у могилу мільйони українців
 Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля – перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми — єдині спадкоємці всього, що було. Нехай мертві не судять нас, живих, за черствість душ.   Пом’яньмо   сьогодні     великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських  селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.
Пекельні цифри та слова,
у серці б'ють, неначе молот,
немов проклятий оживе,
рік тридцять третій.
Голод...Голод
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах,
Вісім мільйонів (Боже мій)
Не долічила Україна.

Інсценізація (виконують учитель або учениця старших класів і учениця молодших класів)
 – Поглянь, матусю, у вікні свіча.
Кому вона там світить?
І чи достатньо в ній тепла,
Щоб будь-кого хоч трішечки зігріти
 – Облиш, дитино, що тобі до них?
До тих самітників, розставлених  по вікнах.
Тобі ще недостатньо літ,
Щоб розібратися у тих хитросплетіннях.
 – Матусю, на пшеничний колосок
Ти чорну стрічку пов’язала.
Рушник, хлібина і молитвослов
Що означає це? 
 – Голодомор.
 – Голодомор. А що воно таке?
 – Це, доню, як немає чого їсти.
 – А як то, що немає чого їсти?
Хіба таке буває на землі?
 – У грішнім світі й не таке буває,
Коли людина з голоду вмирає.
 – Я зрозуміла: там горить свіча
У пам'ять тих, кого уже нема.
 – Давай і ми запалимо, вона
Нехай невинні душі зігріва.
Запалюють свічку                                                                                              
 Звучать дзвони.
Ведучий 1. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших  таких сторінок - Голодомор , який призвів до небачених безневинних  жертв.
Ведучий 2. Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно - надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки,  щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!
 Ведучий 3. Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.
Звучить «Аве Марія»
Учениця з покритою білою хусткою головою і свічкою в руках
Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця».
 «Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини.
           Богородице! Матір наша небесна! Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів?
 Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?
  Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди, і погибель від землі й народу сущого відверни. Нині, прісно й на віки вічні відведи. Амінь!»
 Ведучий 4 . На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 - 1933 роках оголошую хвилину скорботи.
Хвилина скорботи (стук метронома).
   Ведучий 1.  Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.
           Ведучий 2. Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. 
Учениця
Голодомор, ой, як це страшно,
Це помирали люди із села.
Все це було на нашій Україні,
Де влада будувала їм життя.
І люди вступали у їхні колгоспи,
А хто не вступив – виганяли із сіл,
В Сибір, до Уралу, геть на чужину,
Назавжди покинувши рідну Вкраїну.
Там люди гинули в нужді і злиднях,
Мільйони із них не вернулись назад.
Ті люди страждали, ті люди вмирали:
І мати, і батько, і донька, і брат.
Вже 80 років минуло, відтоді
Та біль той не вщухне, і рани болять
Про це не забудьмо!
Про це пам’ятаймо!
Ми мусимо всі ті часи пам’ятать!
 Ведучий 1. Голод 1932 – 1933 років.   До цього небаченого за історичними мірилами голоду держава штовхала село, що відмовлялося прийняти колгоспну систему з самого початку колективізації. У 1930 році в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба, у 1931 р. – 380 млн. пудів.
Ведучий 2. Це було досягнуто за рахунок обезкровлення села. У багатьох селян забрали все зерно. Сталін та його помічники намагалися через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації . Причинами голодомору в Україні у 1932-1933 роках є:
1. Вивезення зерна з України. 2. Колективізація. 3. Розкуркулювання.
4. Денаціоналізація. 5. Геноцид.
   Ведучий 3. Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталіна відібрати в українських селян їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості (тобто милостиню нещасним прохачам давати було заборонено).
Ведучий 4. Радянський уряд, яким керував Йосиф Сталін, вимагав від робочих все більше хліба, м’яса, молока. Бідні селяни перебивались з хліба на картоплю, але згодом і цього не стало. Люди ховали картоплю, зерно в  ями, де тільки можна, та нічого не втаїли від ока збирача. Одного разу  збирачі знайшли трішки картоплі в погребі однієї сім’ї. Ті якраз  обідали. Збирач побачив у трьохлітньої малечі картоплинку, відібрав її,  розтоптав ногою. Дитя заплакало і лишилося голодним. Ось яке страшне лихо – цей голодомор. 
Учениця
А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах -
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини. Дні минають.
Минають місяці. Село
Навік замовкло, оніміло,
І кропивою поросло.
 Ведучий 1. Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали. Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх до міста і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці.
Ведучий 2. Із доповідної  записки   В селі Сугаки Могилів-Подільського зафіксовано 156 смертних випадків. За один день 5 березня померло від голоду 9 чоловік. Опухлих від голоду нараховується більше 100 чоловік. В цьому селі з’їли  всіх котів та собак. У випадку голоду відмічені випадки людоїдства. Так колгоспник вбив свою  7-річну дочку, м'ясо якої їв разом із 9-річною дочкою. 15 лютого вбив і другу дочку, м'ясо якої він також з’їв.
Учень
Коли постукав голод в наші двері,
Сестра не знала й зопалу відкрила.
Голодний я, та не просив вечері,
А мама друга Барсика зварила.
Його ж ми зіллям нишком годували
Й коржами жолудевими з сестрою,
Від дідуся голодного ховали
У бур’яні за хатою старою…
Я плакав так… Та мама лиш сказала:
– Від голоду він все одно здихає.
Сестра он вже й тарілку облизала,
І про добавку крадькома зітхає!
Не втримався і я – взяв голод гору,
Голодному журба не допоможе.
Не бійся, Барсику, як вмерти вдасться скоро
З тобою у раю зустрінусь, може.
      Ведучий 3. Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму.  Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх обличь усі сліди щасливого життя.
Учень
Бозю!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка.
Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я – пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в руці?..
Учитель 
Звучить Моцарта «Реквієм». Діти переглядають фотоматеріали, які засвідчують факти голодомору.
1 учень
Не раз казала бабця:
 «Діти, святенький хлібчик бережіте,
Під ноги хліба не кидайте,
Його завжди ви поважайте».
І капали старечі сльози,
І серце билося в тривозі,
На стільчик сяде біля печі,
Розповідає нам малечі.
2 учень
Як люди з голоду вмирали,
За що самі того не знали,
Села спустошені були,
Ох і зазнали всі біди.
Дітки на очах згасали,
У неньки хліба все благали,
А вона зморена, безсила,
Лободу в горщику варила.

3 учень
Кропиву їли, лободу,
Не зупинили тим біду,
Смерть по селах йшла з косою.
Вкраїна вкрилася журбою.
Стогнала бідна Україна,
А в чім її була провина?
Перед ким дітки завинили?
Вони так хлібчика просили.

4 учень
Просили хліба й помирали,
До неньки ручки простягали,
Над нею смерть також стояла,