вівторок, 3 листопада 2015 р.

З Україною в серці



(Літературний театр)
За мотивами творів М. Шамрая, Г.Чубач, С.Пушика
Дійові особи
Ведучі – дівчата в українському одязі;
3 хлопці – різних  вікових категорій в українських  сорочках,  полотняних штанях, у найменшого – торба за плечима;
Доля – дівчина у вишитій сорочці;
Україна – дівчина в українському одязі, на голові вінок.
 
Зал святково прикрашений у національному стилі. На центральній стіні –  гуси летять .
Усі учасники протягом дійства перебувають на сцені.
Святкове дійство
      Звучить пісня «Білі гуси» у виконанні учениці. На сцену виходять ведучі і всі учасники дійства.  Під супровід музики
1         Ведуча    
                 А дикі гуси вже тривожать небеса –
                 Відлітний клин повільно відпливає.
                 Гаряче літо дотиком вівса
                 У комірчині тихо висихає
                         Вода в ставках спинилась і стоїть.
                         В тяжкій задумі береги зелені.
                         Птахи махають білими крильми
                         Й привіт прощальний шлють з небес на землю.
  2   Ведуча      
                           Ці гуси ще повернуться весною
                            І принесуть надію на крилі.
                           У день наступний кожного покличуть
                            І проячать щось радісній землі.
                                     Їх проводжає синьоока хата,
                                     Мале хлоп’я, що дивиться услід,
                                    А в хаті в тій співає пісню мати,
                                     І пісня та летить у білий світ.
Мати наспівує пісню. Наперед виходить найменший хлопчик.
1 Хлопець    
                      Співає тихо тиха мати,
                      А я за нею – ще хлоп’я...
                      Гойдає пісню біла хата –
                      Колиска вквітчана моя.
                                      І виростає  в хаті сонях,
                                      І кущ калини вироста,
                                      І навіть очі на іконі
                                      Заголубіли у Христа.
                     І вже не знаю: тут, під дахом,
                    Сповитий вишнями в маю,
                    Чи я стаю блакитним птахом,
                    Чи, може, піснею стаю.
Мати продовжує співати. Раптово спів припиняється.
1 Ведуча  
                      Тільки рано одспівала мати,
                      Віддала свій голос солов’ям ,
                     А сама полинула далеко,
                      У самісінькі небеса.
Звучить мелодія «Білі гуси».
2 Ведуча
          І пішло собі хлоп’я біляве,
          Хмареням пливло за течією вітру,
          бо ж на ньому сорочечка та штанці
          з туману полотняного пошиті,
          А ще на нім – черевички, що їсти просять
           / а він їх землею годує/
1 Ведуча
               А через плече –  торба.
А в тій торбі лихо зав’язане
               Куди це ти, хлопче, дибаєш?
1 Хлопець
                Аж ген до золотого вітряка,
                 що білі гуси крутять.
Йде за куліси, кладе торбу і повертається на сцену.
1 Ведуча
                 І хмареням брело за обрій,
 течією вітру заколисане.
Наперед виходить хлопець - підліток.
2 Хлопець  
                    Хто я на білому світі:
                    Спалах розлогої блискавки,
                     грому розчахнутий подих,
                     звук, не відкритий ніким?
                     Хто я: сонця пелюстка,
                     обірвана вітром скаженим,
                     чи крапля дощу –
                      в потріскані груди пустелі?
                     Хто я: в ясному оці землі порошина,
                     де руки мої дороги розкрилені,
                     де очі мої прірви блакитні,
                      звідки Дніпро витікає?
                     Хто я на білому світі?
2 Ведуча
Жорстокий світ. А в ньому – твій шлях, як глибокий туман, у якому                                   блукаєш, не знаєш, як вийти. І коли болем скипає душа, і серце    кривавиться, і туга пече, тоді ясною зорею засвітиться на небосхилі  доля.
Доля - дівчина
Діалог Долі-дівчини з хлопцем.
Д.  Хлопче, на серці ти маєш печаль?
Х.   Ні, моє горе полинуло вдаль.
Д.   Може, спокійно, без болю живеш?
Х.  Біль мій – уся Україна без меж.
Д.  Чим же ти хочеш людей запалить?
Х.  Серцем своїм, що незгасно горить.
Д.  Літо не вічне, морози прийдуть.
Х.  Я не замерзну в морозяну лють.
Д.  Скільки є тернів в саду і гадюк...
Х.  Я не боюся ні горя ні мук.
Д.  Річ не у тому. Цей шлях нелегкий.
Х.  Знаєш, він змалку для мене такий.
Д.  Хлопче, у світі багато спокус.
Х.  Я на минущі скарби не дивлюсь
Д.  Ти таки впертий. А раптом обман.
Х.  Я його знаю. В житті він не пан.
Д.  Зірка твоя так високо сія.
Х.  Я не схитнусь. Вона буде моя!
Д.  Ти якийсь дивний, дивуєш мене.
Х. Доле моя, попрохаю одне:
     Там, де терни, недосягнений рай,
     доле моя, ти мене не лишай
     Не покидай мене в сні й наяву
     Поки ти є, я на світі живу.
Звучить мелодія «Білі гуси».
Доля і Хлопець ідуть в глибину сцени.
1 Ведуча
    Річка небу співала. Розлило береги.
   Дикі гуси вертали. Та упали сніги.
-          Ой куди ж це ви, гуси, ой куди ж ви куди?
   То не білі тумани топлять голос води.
               То не зламані крила білий птах опустив,
                То завія на повінь в’яже білі плоти.
                Розгубилися птахи. І дорога тяжка
                Обірвалася криком під крилом вожака.
2 Ведуча
         Ой ви лебеді гуси, та сюди ж вам сюди,
                  Кличе вихриплий голос весняної води.
                  Кличе гілка вербова, кличе юна трава,    
                 Що зеленим промінням білий саван зрива.
                                 І стривожені птахи закружляли довкіл,
                                 Обпікаючи лапи на морозі жалкім.
                                 Закружляли і сіли та й на білі луги.
                                 І зів’яли під серцем ще не згірклі сніги.
3 Хлопець-юнак
                         А сніг іде,
                         По горах лебедіє.
                         В перинах білих міцно сплять зірки.
                         Ніхто мене в завію не зігріє.
                          І не подасть ніхто мені руки.
                                            А сніг іде!
                                            Він стежку замітає.
                                            Земля – неначе ложе кам’яне.
                                            Ніхто мене в цей вечір не спитає:
                                            Чом я сумний? І що мене жене?
                          А сніг іде!
                         Деревам білить роги.
                         Все сріблом стало – навіть золоте.
                                               А сніг іде!
                                               Колись мою дорогу
                                               Такий же сніг студений замете.
                           А сніг іде!
                          Духмяно пахне сіно.
                          І раптом щось просвітлює мене.
                          До мене промовляє Україна, 
                          Як сина рідного, і кличе, і зове.
Україна -дівчина
                      На мене глипала безодня
                      І шлях вимучував мене,
                      Коли голодна і холодна
                      Ішла в світання голубе.
                                               Я для віків одкрита  рана,
                                                Мадонна в прихистку небес,
                                                Хоч волокла жебрацьке рам’я,
                                                Та не зганьбила ним себе.
                     І хоч було мені імлисто,
                     І світ в очах мені чорнів,
                    Та не згубила ні намисто,
                    Ні чайки білих рушників.
                                                  А в ніч, пропахлу снігом талим,
                                                  Солону долю з темноти
                                                  Зерном небесним засівала,
                                                  Йдучи за плугом золотим.
                        Я таїна, в тобі сповита,
                        Безсмертна пісня, як любов.
                        Ніхто не зможе розлучити.
                        Віднині нас єднає Бог.
Дівчина виконує пісню «Білі гуси» .
   З глибини сцени виходять учасники, стають в один ряд. Україна виходить наперед. Коли ведуча говорить слова, до України підходить маленький хлопчик, робить поклон і стає на коліно. Україна кладе йому руку на голову.
1 Ведуча     Пливуть літа, як дикі гуси.
         Цвіте полин і в’яне вись
         Серед снігів хлопчина русий
         Вкраїні рідній поклонивсь.
Тема: Засідання  ,,круглого столу”
               ,,Соціальна справедливість у сучасному
                 демократичному суспільстві.”

 Мета:Організувати    обговорення питання ,,У чому
               суть соціальної  справедливості, від чого
               вона залежить,” у формі круглого столу та
               дискусії за участю практичного психолога,
               учителя історії, соціального педагога, учнів;
              наводити приклади суспільної справедливості
               та соціальної різноманітності;
               аналізувати ситуації, в яких порушено
               суспільну справедливість;
               навчати учнів дискутувати і досягати згоди її
               учасників щодо дискутованої теми;
               довести учням, що кожен в нашій державі
               повинен жити за законами соціальної
               справедливості.

Обладнання:  портрет О.А.Захаренка,
                               книга О.А.Захаренка ,,Слово до
                               нащадків; зображення Феміди
                             вислів ,,Не треба ставати більше, ніж
                             людиною, і не можна стати меншим-
                             треба бути людиною, тільки і всього”

Немає коментарів:

Дописати коментар