вівторок, 3 листопада 2015 р.

Виховний потенціал поезій Симоненка



Метою роботи є спроба дослідити і проаналізувати аспекти виховного потенціалу поезії  Василя Симоненка.  Основне завдання     виявити характер світоглядних принципів митця та їх вплив на виховання особистості.
                                                                           Україно, не зви Василями
                                                                         Тих синів, що народиш колись…
                                                                               Вони жити на вміють між нами…
                                                                        А за тих, що були, помолись…
М.Побелян  [3, c.46]
     Його життя було як спалах  блискавки – яскраве, стрімке і коротке [2. с.5]. Василь Симоненко… 6 січня 2015 року йому виповнилося б 80.  Така вже немилосердна доля України, що її кращим синам судилося недовге життя. Василю Симоненку відвела вона двадцять вісім років.   Спадщина поета вміщується в одній книжці, та, на щастя, мистецтво ніколи не вимірювалося на вагу. А творчість Симоненка безцінна, як  і справжні життєві цінності, які він утверджує у своїх  творах.
     Сьогодні перед учителями-філологами стоїть завдання:   виховання молоді на основі високих загальнолюдських цінностей: на ідеалах добра, любові, милосердя, справедливості. Це можливо  через збереження і збагачення духовного потенціалу  нашого народу. Творча  спадщина    Василя Симоненка має великий потенціал для   реалізації поставленої мети.
     У  7 класі вивчається  поезія   «Лебеді материнства». Кожна людина любить  землю, де народилася, де виросла, де з вуст матері звучала рідна мова і колискова пісня. Це почуття патріотизму – найсвятіше почуття кожного з нас. Але іноді   важко  словами  висловити   любов до Батьківщини. Завдання учителя – донести учням, що Василь Симоненко зумів знайти щирі і прості слова, щоб передати цю любов:
Можна вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину…[4. c.74]
     Сьогодні учні, як ніколи, розуміють, наскільки актуальними є рядки з  поезії, адже перед ними приклад героїв Небесної сотні, захисників України. Зовсім по-іншому вони сприймають слова:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину [4, c.74].
     У нашого народу Україна, рідний край поєднувався з образом матері. Мати, як і Батьківщина,    єдина і неповторна для кожної людини. Зневага до матері, що є непростимим гріхом, прирівнювалась до зради  Вітчизні. Вибір іншої  Батьківщини міг призвести до самознищення нації.   
     У творі «Лебеді материнства» матері доводиться з дивовижно казкового світу, який вона створила  для  своєї дитини, проводжати в сповнену тривог і небезпек дорогу сина, де  на нього  чекає вибір друзів, дружини і шляхів, якими   йому  йти. Та завжди  з сином  будуть «очі материнські і білява хата» [4, c.74]. Де б він не опинився, що б із ним не сталося, «прийдуть з України верби і тополі» [4, c.74]     національні символи, надійні обереги українців,    щоб  стати над ним прощальною сторожею.
      «Лебеді материнства» – це прекрасна симфонія святої любові   Василя  Симоненка до України і до матері –  берегині роду і народу.                                        Україна безмежно дорога для кожного українця, без неї життя втрачає смисл – таким патріотичним пафосом наповнені поезії, які вивчаємо в 11 класі. Синівською розмовою з матір’ю - Україною є вірш Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці». Для неї він знаходить найщиріші слова: «мамо, горда і вродлива», «рідна нене», «ти моя молитва, ти моя розпука вікова» [4, c.153]. У той же час хвилюється за її майбутнє, бо «ще не всі чорти живуть на небі, ходить їх до біса по землі» [4, c.153].
     Ліричний герой поезії – справжній патріот, він не   кричить  на всіх перехрестях про свою  любов до України, не виголошує пишні фрази, а прагне залишитися з нею на самоті, щоб  зізнатися у найпотаємніших почуттях, а якщо доведеться – пролитися «крапелькою крові на…священне знамено» [4, c.153].
Вітчизна в кожного своя, тож,   нікого не ображаючи, поет категорично заявляє:
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю [4, c.153]).
Мабуть, живучи сьогодні, Василь Симоненко з гордістю проголосив би: «Україно! Ти для мене диво!» [4,c.153] –  і додав: «Україна єдина і неподільна».  
      Великий виховний потенціал несуть в собі патріотичні поезії «Україні», «О земле з переораним чолом…», «В букварях ти наряджена і заспідничена».     Якщо в учителя є можливість, можна ці  твори оглядово розглянути на уроці. Якщо ні, то ці   вірші можна використати під час літературного вечора чи композиції, присвяченій річниці з дня народження Василя Симоненка.
«Витязь молодої української поезії» [5, c.3], саме так визначив роль і місце поета в українській літературі Олесь Гончар,  у вірші «Україні» відчуває кровний зв'язок із рідною землею і готовий на самопожертву заради щастя України:
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу [4, c.78].
     Василь Симоненко  прагнув наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму, правди — цих загальнолюдських ідеалів, за якими не губилися ідеї національної свідомості, патріотичних почуттів.  Він вважав, що такої землі, як у нас, немає. Поет  жив і помер заради України. Але України не мовчазної та безідейної, а розумної, вільної, бунтівної, такої, як у вірші «В букварях ти наряджена і заспідничена»:   
Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш,
 Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро,
 Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш [1, c.32].
     У  поезії  «О земле з переораним чолом» Василь Симоненко показує складну історичну долю  Батьківщини, коли українцям випадало обороняти свою рідну землю від зовнішніх і внутрішніх ворогів.  Хіба міг подумати поет, що в ХХІ столітті «громотить над світом люта битва» за права і  життя України. 
Вкраїнонько! Розтерзана на шмаття,
 У смороді й тумані гнойовім [1, c.32].
   У поезії «Курдському братові» автор пише про  боротьбу курдського народу за свою незалежність , а перед очима постає сьогодення України:
 Веди із ними кулями розмову,
Вони прийшли не тільки за добром —
Прийшли забрати ім’я твоє, мову,
Пустити твого сина байстрюком [4, c.162].
     З  почуттям гордості і впевненості в перемозі  добра і справедливості учні сьогодні сприймають рядки  твору «Де зараз ви, кати мого народу?»:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде! [4, c.80]
     Поет-шістдесятник проповідував  високі загальнолюдські цінності, був глибоко переконаний, що кожен повинен жити напруженим духовним життям, бути щирим і щедрим, розуміти красу, неповторність світу, кожної миті власного існування на землі, бо це відповідає природі самої людини. Саме таку позицію автора потрібно донести семикласникам  при вивченні  поезії  «Ти знаєш, що ти – людина?»:
Усмішка твоя – єдина ,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні…
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба…[4, c.76]
      В 11 класі   емоційним продовженням цього твору є  поезія «Я». Проводячи паралель з попереднім  віршем, наголошуємо, що керувати сірою безликою масою завжди легше,« на світі безліч таких». [4, c.112]  Василь Симоненко утверджував кожну окрему людину як найвищу цінність буття, «у кожного я є своє ім’я» і «ми – не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». [4, c.112]    Кожен має право на власний світогляд, переконання і жити так,
Щоб  не  сказали  про  вас  грядущі:
    Їх  на  землі  не  було... («Люди – прекрасні») [4, c.94]
     Василя Симоненка хвилювали духовні основи життя народу, історична пам'ять і совість. Рядки  віршів поета пройняті нестерпним болем за понівечені людські долі. Він не сприймав жорстокості, аморальності, бездуховності, тож вся творчість Симоненка   – то відчайдушний крик, біль душі за тяжким безрадісним життям баби Онисі («Баба Онися»), вічного  сільського трудівника Федора Трохимовича («Дід умер»), страченої фашистами двадцятиоднорічної   тітки Варки («Червоні конвалії»), доярки з потрісканими від морозу і праці руками («Дума про щастя»), нещасного дядька, що з голоду змушений був «красти на полі свій урожай» («Злодій»). Змиритися з несправедливістю поету несила: 
Де вони, ті відгодовані й сірі,
Недорікуваті демагоги й брехуни…
Пробираючись у крісла й чини.
Їх би за грати! Їх би до суду! [4, c.157]
     Отже, патріотизм, вірність рідній Україні, безмежна любов до свого народу, його культури —   основні мотиви лірики Василя Симоненка.
    При вивченні інтимної лірики  поета наголошуємо, що він створив свій неповторний світ чистих, високих почуттів і глибокої філософії.  Прекрасні задушевні  рядки про щасливе кохання, про біль розлуки, про чарівну любов, що не має кінця, про трепетні почуття закоханих знаходимо в  поезіях «Вона прийшла», «Ікс плюс ігрек», «Ну скажи хіба не фантастично», «Є в коханні і будні, і свята».
   Критики говорять, що творчість Симоненка належить своїй епосі.  Ми можемо стверджувати, що вона в усі часи належатиме Україні, бо залишив він для нас неоціненний духовний скарб, щире слово правди, утвердження того, що справедливе суспільство може збудувати лише вільна людина і лише на засадах любові і правди.  Василь Симоненко напророкував   собі коротке життя     «в тридцять смерті в очі подивлюсь»[1, c.22]. Та перечитуючи його «Гранітні обеліски, як медузи», розумієш, що поет заглянув на десятиліття вперед:
Уже народ – одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля [4, c.147].
     Сьогодні, коли українці, «шукаючи Європу», знайшли Україну, коли кращі сини нашого народу падають на чужому-своєму  полі, коли нарешті всі  зрозуміли, що « можна все на світі вибирати… вибрати не можна тільки Батьківщину», хочеться вірити у пророцтво Василя Симоненка:
Розтерзані,  зацьковані,  убиті
 Підводяться  і  йдуть  чинити  суд.
 І  їх  прокльони,  злі  й  несамовиті,
 Впадуть  на  душі  плісняві  і  ситі,
 І  загойдають  дерева  на  вітті
 Апостолів  злочинства  і  облуд [4, c.147].
 Використана література:
1.        Вітренко Р. «Україно! Ти моя молитва» // Українська мова і література в школі. – 1990, – № 12. – с. 21 – 33.
2.        Життя мов спалах блискавки / Редактор і упорядник М.С.Летичевський. – Черкаси, «Черкаспресфото», 1991. – 73 с.
3.        Побелян М. Пам’яті Василя Симоненка  // Дивослово. – 1995. – №10-11. – с. 46.
4.        Симоненко Василь Берег чекань / Вибір і коментарі Івана Кошелівця. – К.: Наук. думка, 2001. – 248 с.
5.        Симоненко В.А. Поезії / Упоряд. та приміт. В.В.Біленка; Вступ. стаття О.Т.Гончара;     К.: Рад. письменник, 1984. – 246 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар