Метою роботи є спроба
дослідити і проаналізувати аспекти виховного потенціалу поезії Василя Симоненка. Основне завдання –
виявити характер світоглядних принципів митця та їх вплив на виховання
особистості.
Україно,
не зви Василями
Тих синів, що народиш колись…
Вони жити
на вміють між нами…
А за тих, що були, помолись…
Його життя було як спалах блискавки – яскраве, стрімке і коротке [2.
с.5]. Василь Симоненко… 6 січня 2015 року йому виповнилося б 80. Така вже немилосердна доля України, що її
кращим синам судилося недовге життя. Василю Симоненку відвела вона двадцять
вісім років. Спадщина поета вміщується
в одній книжці, та, на щастя, мистецтво ніколи не вимірювалося на вагу. А
творчість Симоненка безцінна, як і
справжні життєві цінності, які він утверджує у своїх творах.
Сьогодні перед учителями-філологами стоїть
завдання: виховання молоді на основі
високих загальнолюдських цінностей: на ідеалах добра, любові, милосердя,
справедливості. Це можливо через
збереження і збагачення духовного потенціалу
нашого народу. Творча
спадщина Василя Симоненка має
великий потенціал для реалізації
поставленої мети.
У 7
класі вивчається поезія «Лебеді материнства». Кожна людина
любить землю, де народилася, де виросла,
де з вуст матері звучала рідна мова і колискова пісня. Це почуття патріотизму –
найсвятіше почуття кожного з нас. Але іноді
важко словами висловити
любов до Батьківщини. Завдання учителя – донести учням, що Василь
Симоненко зумів знайти щирі і прості слова, щоб передати цю любов:
Можна вибирати друзів
і дружину,
Вибрати не можна
тільки Батьківщину…[4. c.74]
Сьогодні учні, як ніколи, розуміють,
наскільки актуальними є рядки з поезії,
адже перед ними приклад героїв Небесної сотні, захисників України. Зовсім
по-іншому вони сприймають слова:
Можна все на світі
вибирати, сину,
Вибрати не можна
тільки Батьківщину [4, c.74].
У нашого народу Україна, рідний край поєднувався
з образом матері. Мати, як і Батьківщина,
– єдина і неповторна для кожної
людини. Зневага до матері, що є непростимим гріхом, прирівнювалась до зради Вітчизні. Вибір іншої Батьківщини міг призвести до самознищення
нації.
У творі «Лебеді материнства» матері
доводиться з дивовижно казкового світу, який вона створила для
своєї дитини, проводжати в сповнену тривог і небезпек дорогу сина, де на нього
чекає вибір друзів, дружини і шляхів, якими йому
йти. Та завжди з сином будуть «очі материнські і білява хата» [4,
c.74]. Де б він не опинився, що б із ним не сталося, «прийдуть з України верби
і тополі» [4, c.74] – національні символи, надійні обереги українців, –
щоб стати над ним прощальною
сторожею.
«Лебеді материнства» – це прекрасна
симфонія святої любові Василя Симоненка до України і до матері – берегині роду і народу. Україна
безмежно дорога для кожного українця, без неї життя втрачає смисл – таким
патріотичним пафосом наповнені поезії, які вивчаємо в 11 класі. Синівською
розмовою з матір’ю - Україною є вірш Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці». Для
неї він знаходить найщиріші слова: «мамо, горда і вродлива», «рідна нене», «ти
моя молитва, ти моя розпука вікова» [4, c.153]. У той же час хвилюється за її
майбутнє, бо «ще не всі чорти живуть на небі, ходить їх до біса по землі» [4,
c.153].
Ліричний герой поезії – справжній патріот,
він не кричить на всіх перехрестях про свою любов до України, не виголошує пишні фрази, а
прагне залишитися з нею на самоті, щоб
зізнатися у найпотаємніших почуттях, а якщо доведеться – пролитися
«крапелькою крові на…священне знамено» [4, c.153].
Вітчизна в кожного
своя, тож, нікого не ображаючи, поет
категорично заявляє:
Хай мовчать Америки й
Росії,
Коли я з тобою говорю
[4, c.153]).
Мабуть, живучи
сьогодні, Василь Симоненко з гордістю проголосив би: «Україно! Ти для мене
диво!» [4,c.153] – і додав: «Україна
єдина і неподільна».
Великий виховний потенціал несуть в собі
патріотичні поезії «Україні», «О земле з переораним чолом…», «В букварях ти
наряджена і заспідничена». Якщо в
учителя є можливість, можна ці твори
оглядово розглянути на уроці. Якщо ні, то ці
вірші можна використати під час літературного вечора чи композиції,
присвяченій річниці з дня народження Василя Симоненка.
«Витязь молодої
української поезії» [5, c.3], саме так визначив роль і місце поета в
українській літературі Олесь Гончар, у
вірші «Україні» відчуває кровний зв'язок із рідною землею і готовий на самопожертву
заради щастя України:
Коли мечами злоба
небо крає
І крушить твою вроду
вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям
вмираю
І в твоєму імені живу
[4, c.78].
Василь Симоненко прагнув наблизити людей до ідеалів добра,
справедливості, гуманізму, правди — цих загальнолюдських ідеалів, за якими не
губилися ідеї національної свідомості, патріотичних почуттів. Він вважав, що такої землі, як у нас, немає.
Поет жив і помер заради України. Але
України не мовчазної та безідейної, а розумної, вільної, бунтівної, такої, як у
вірші «В букварях ти наряджена і заспідничена»:
Я люблю тебе іншу —
коли ти бунтуєш,
Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро,
Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш [1, c.32].
У
поезії «О земле з переораним
чолом» Василь Симоненко показує складну історичну долю Батьківщини, коли українцям випадало
обороняти свою рідну землю від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Хіба міг подумати поет, що в ХХІ столітті
«громотить над світом люта битва» за права і
життя України.
Вкраїнонько!
Розтерзана на шмаття,
У смороді й тумані гнойовім [1, c.32].
У поезії «Курдському братові» автор пише
про боротьбу курдського народу за свою
незалежність , а перед очима постає сьогодення України:
Веди із ними кулями розмову,
Вони прийшли не
тільки за добром —
Прийшли забрати ім’я
твоє, мову,
Пустити твого сина
байстрюком [4, c.162].
З
почуттям гордості і впевненості в перемозі добра і справедливості учні сьогодні
сприймають рядки твору «Де зараз ви,
кати мого народу?»:
Народ мій є! Народ
мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить
мій народ!
Пощезнуть всі
перевертні й приблуди,
І орди
завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів
осатанілих,
Не забувайте, виродки,
ніде:
Народ мій є! В його
гарячих жилах
Козацька кров пульсує
і гуде! [4, c.80]
Поет-шістдесятник проповідував високі загальнолюдські цінності, був глибоко
переконаний, що кожен повинен жити напруженим духовним життям, бути щирим і
щедрим, розуміти красу, неповторність світу, кожної миті власного існування на
землі, бо це відповідає природі самої людини. Саме таку позицію автора потрібно
донести семикласникам при вивченні поезії
«Ти знаєш, що ти – людина?»:
Усмішка твоя – єдина
,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні…
І жити спішити треба,
Кохати спішити
треба…[4, c.76]
В 11 класі емоційним продовженням цього твору є поезія «Я». Проводячи паралель з
попереднім віршем, наголошуємо, що
керувати сірою безликою масою завжди легше,« на світі безліч таких». [4,
c.112] Василь Симоненко утверджував
кожну окрему людину як найвищу цінність буття, «у кожного я є своє ім’я» і «ми
– не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». [4, c.112] Кожен має право на власний світогляд,
переконання і жити так,
Щоб не
сказали про вас
грядущі:
–
Їх на землі
не було... («Люди – прекрасні»)
[4, c.94]
Василя Симоненка хвилювали духовні основи
життя народу, історична пам'ять і совість. Рядки віршів поета пройняті нестерпним болем за
понівечені людські долі. Він не сприймав жорстокості, аморальності,
бездуховності, тож вся творчість Симоненка
– то відчайдушний крик, біль душі за тяжким безрадісним життям баби
Онисі («Баба Онися»), вічного сільського
трудівника Федора Трохимовича («Дід умер»), страченої фашистами
двадцятиоднорічної тітки Варки
(«Червоні конвалії»), доярки з потрісканими від морозу і праці руками («Дума
про щастя»), нещасного дядька, що з голоду змушений був «красти на полі свій
урожай» («Злодій»). Змиритися з несправедливістю поету несила:
Де вони, ті
відгодовані й сірі,
Недорікуваті демагоги
й брехуни…
Пробираючись у крісла
й чини.
Їх би за грати! Їх би
до суду! [4, c.157]
Отже, патріотизм, вірність рідній Україні,
безмежна любов до свого народу, його культури — основні мотиви лірики Василя Симоненка.
При вивченні інтимної лірики поета наголошуємо, що він створив свій
неповторний світ чистих, високих почуттів і глибокої філософії. Прекрасні задушевні рядки про щасливе кохання, про біль розлуки, про чарівну любов, що не має кінця, про
трепетні почуття закоханих знаходимо в
поезіях «Вона прийшла», «Ікс плюс ігрек», «Ну скажи хіба не
фантастично», «Є в коханні і будні, і свята».
Критики говорять, що творчість Симоненка
належить своїй епосі. Ми можемо
стверджувати, що вона в усі часи належатиме Україні, бо залишив він для нас неоціненний
духовний скарб, щире слово правди, утвердження того, що справедливе суспільство
може збудувати лише вільна людина і лише на засадах любові і правди. Василь Симоненко напророкував собі
коротке життя – «в тридцять смерті в очі подивлюсь»[1, c.22].
Та перечитуючи його «Гранітні обеліски, як медузи», розумієш, що поет заглянув
на десятиліття вперед:
Уже народ – одна
суцільна рана,
Уже від крові хижіє
земля [4, c.147].
Сьогодні, коли українці, «шукаючи Європу»,
знайшли Україну, коли кращі сини нашого народу падають на чужому-своєму полі, коли нарешті всі зрозуміли, що « можна все на світі вибирати…
вибрати не можна тільки Батьківщину», хочеться вірити у пророцтво Василя
Симоненка:
Розтерзані, зацьковані,
убиті
Підводяться
і йдуть чинити
суд.
І
їх прокльони, злі
й несамовиті,
Впадуть
на душі плісняві
і ситі,
І
загойдають дерева на
вітті
Апостолів
злочинства і облуд [4, c.147].
Використана література:
1. Вітренко Р. «Україно! Ти моя молитва» //
Українська мова і література в школі. – 1990, – № 12. – с. 21 – 33.
2. Життя мов спалах блискавки / Редактор і
упорядник М.С.Летичевський. – Черкаси, «Черкаспресфото», 1991. – 73 с.
3. Побелян М. Пам’яті Василя Симоненка // Дивослово. – 1995. – №10-11. – с. 46.
4. Симоненко Василь Берег чекань / Вибір і
коментарі Івана Кошелівця. – К.: Наук. думка, 2001. – 248 с.
5. Симоненко В.А. Поезії / Упоряд. та
приміт. В.В.Біленка; Вступ. стаття О.Т.Гончара; – К.:
Рад. письменник, 1984. – 246 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар